Список літератури до курсу


1. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посібник / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.
2. Пометун О. І. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання : науково-методичний посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За заг. ред. О. І. Пометун. – К. : А.С.К., 2005; 2006. - 192 с. : іл. - Бібліогр.: с. 186-189.
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Гончаренко С.У. –К.: Либідь, 1997. – 375с.
4. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии. (Анализ зарубежного опыта) / М. В.Кларин. – Рига :НПЦ «Эксперимент», 1995 – 176 с.
5. Колеченко А. К. Энциклопедия педагогических технологий : пособие для преподавателей / А. К. Колеченко. – СПб. : КАРО, 2002. – 368 с.
6. Селевко Г. К. Современные образовательные технологи : учебное пособие / Г. К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998 (2004). – 256 с.
7. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учеб. пособ. для студ. пед. вузов и системы повыш квалиф. пед. кадров / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева, А. Е. Петров; под ред. Е. С. Полат. — М. : Академия, 2002 – 272 с.
8. Педагогические технологии : учеб. пособ. для студ. пед. спец. / [Буланова-Топоркова М. В., Духавнева А. В., Кукушин В. С., Сучков Г. В. ; под. общ. ред. В. С. Кукушина]. – М. : ИКЦ «МарТ» ; Ростов н/Д : Издательский центр «МарТ2, 2004. – 336 с. (Серия «Педагогическое образование»)
9. Чупрасова В. И. Современные технологи в образовании / В. И. Чупрасова. – Владивосток : ДГУ, 2000. – 53 с.
10. Метод проектов. Выпуск 2 / Белорусский государственный университет. Центр проблем развития образования. Республиканский институту высшее школы БГУ. – Мн. : РИВШ БГУ, 2003. – 240 с.
 Цікаві сайти:
http://atamanuk.at.ua/index/tekhnologiji_situativnogo_modeljuvannja/0-11
http://borisenkovv.blogspot.com/2009/12/blog-post_4131.html
http://www.zippo.net.ua/index.php?page_id=208
http://knowledge.allbest.ru/pedagogics/3c0a65625a2bc68b5d43b89521216d27_0.html
http://ua-referat.com/Активні_методи_навчання
http://www.coolreferat.com/Класифікація_методів_навчання

Перелік термінів

Методи  навчання	Головна дійова фігура уроку	Стиль навчання	Позиція учнів	Форма взаємодії
Пасивні	Учитель	Авторитарний	Пасивні учасники уроку	Пасивні слухачі
Активні	Учитель, учні	Демократичний	Активні учасники уроку	Учитель і учні взаємодіють один з одним
Інтерактивні	учні	Демократичний	Активні учасники уроку	Учні взаємодіють з учителем і між собою

Активне навчання - являє собою таку організацію і ведення навчального процесу, яка спрямована на всебічну активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів за допомогою широкого, бажано комплексного, використання як педагогічних (дидактичних), так і організаційно-управлінських засобів.
Активні методи навчання – це способи активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів, які спонукують їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки викладач, але активні й студенти.

Активні М.Н.:
1. Імітаційні :а) ігрові (ділова гра,педагогічні ситуації,педагогічні завдання,ситауція інсценування різної діяльності);
б) неігрові (колективна розумова діяльність, ТРИЗ робота)
2. Неімітаційні (проблемна лекція,лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція; еврестична бесіда,навчальна дискусія,самостійна робота з літературою,семінари,дискусії).

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

 Класифікація інтерактивних технологій: -Інтерактивні технології
кооперативного навчання
-Технології колективно-групового навчання
-Технологіїт ситуативного моделювання
-Технології опрацювання дискусійних питань

В основу класифікації інтерактивних методів навчання науковця­ми покладені ті чи інші ознаки цих методів.

Так, М. Кларін класифікує інтерактивні методи навчання за прин­ципом активності:

·        фізична (зміна робочого місця, виконання записів, малювання тощо);

·        соціальна (ставлення запитань, формулювання відповідей тощо);

·        пізнавальна (доповнення відповідей, виступ, самостійний пошук розв'язання проблеми тощо).

О. Пометун і Л. Пироженко об'єднують форми інтерактивного навчання у чотири групи, залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

·        кооперативне навчання (робота в парах, трійках, карусель, ро­бота в малих групах, акваріум тощо);

·        колективно-групове навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, «навчаючи — вчуся», «ажурна пилка» та ін.);

·        ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драма­тизація та ін.);

·        опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, «займи пози­цію», «дискусія» тощо).

М. Скрипник у свою класифікацію інтерактивних методів навчання поклала такий принцип навчання, як взаємодія — діалог. Дослідниця визначає наступні інтерактивні методи навчання:

·        інформаційні («Моє ім'я», «Весела Віра», «Перше знайомство», «Хвилина мого життя», «Паперові літаки», «Мені подобається...», «Іменні жетони»);

·        пізнавальні («Від А до Я»);

·        мотиваційні («Мої очікування», «Лист до самого себе», «Само­оцінка», «Інтерв'ю»);

·        регулятивні («Виробимо правила»).

1. Технології колективно-групового навчання це ті технології, які передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Ця форма навчання учнів відкриває для учнів можливість співпраці з ровесниками , сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Групова (фронтальна) форма колективної діяльності учнів передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем)групи учнів чи цілого класу. Більшість слухачів.
   
   Кооперативне навчання - це технологія навчання в малих групах. Члени великої групи чи класу розділяються на кілька малих груп і діють за інструкцією, спеціально розробленою для них викладачем. Кожен з учнів працює над своїм завданням, своєю частиною матеріалу до повного розуміння досліджуваного питання й завершення роботи над ним. Потім учні обмінюються знахідками таким чином, що робота кожного є дуже важливою і суттєвою для роботи всіх інших, оскільки без неї завдання не буде вважатися виконаним.
   
   
   Як утворювати малі групи та керувати їхньою роботою :  Переконатися, що учні володіють знаннями та вміннями.Об'єднати учнів в групи. Почати із груп, що складаються з трьох учнів. 5осіб – це оптимальна верхня межа для проведення обговорення. Переконатися, що учні сидять по колу – «пліч-о-пліч, один проти одного», усі члени групи повинні добре бачити один одного. Повідомте учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи (спікер,секретар,посередник,доповідач.Забеспечте справедливий вибір доповідача. Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію.Увага! Стежте за часом. Забеспечте нагороди за групові зусилля.Будьте готові до підвищеного шуму. Запропонуйте допомогу, але не відволікайте на себе. Запропонуйте групам подати результати роботи. Проведіть рефлексию.Прокоментуйте роботу груп з т.з. її навчальних результатів та організації процедури групової діяльності.

Правила організації роботи у групах:
-пояснення мети майбутньої роботи;
-комплектування груп;
-коментар до завдань для груп;
-контроль за ходом групової роботи;
-поперемінне участь у роботі груп, але без нав'язування своєї точки зору як єдино можливої, а спонукаючи до активного пошуку;
-після звіту груп про виконане завдання вчитель робить висновки, звертає увагу на типові -помилки, дає оцінку роботи учнів.
Щодо учнів:
1 швидко розподілити ролі в групі. Визначити, хто буде капітаном, посередником, секретарем, доповідачем. Намагатися виконувати різні ролі.
2. Починайти висловлюватися спочатку за бажанням, потім по черзі.
 3. Дотримуйтися правил активного слухання, головне - не перебивати один одного.
4. Обговорювати ідеї.
5. Утримуватись від оцінок та образ учасників групи.
 6. Намагайтися дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право існування.


Основні варіанти групової роботи : Дерево рішень, «Навчаючи- навчусь», «2, 4, всі разом», Броунівський рух, Ажурна пилка, Мозковий штурм, Мікрофон, Акваріум,«Коло ідей».


Мета й завдання комунікативних вправ: Засобом формування мовних і мовленнєво-комунікативних уміньможуть слугувати ситуативні завдання, які допомагають надати мовному
завданню або вправі комунікативної спрямованості, об’єднати мовну, мовленнєву та соціокультурну змістові лінії, зробити процес навчання української мови цілеспрямованим і вмотивованим.В основі ситуативних вправ лежить навчально-мовленнєва ситуація, тобто створена вчителем ситуація, яка передбачає стимулювання учнів до створення конкретних висловлювань, близьких до тих, які існують у дійсності.

Мета рефлексії: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності – її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати.

            Методика проведення рефлексії на уроці включає такі стани:

            1. Зупинка дорефлексійної діяльності. Всяка попередня діяльність має бути завершена чи призупинена. Якщо виникли труднощі в розв”язанні проблеми, то після рефлексії її розв”язання може бути продовжене.

            2. Відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово  відтворюється все, що зроблено, в тому числі і те, що на перший погляд здається дріб”язковим.

            3. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем.

            4. Виявлення і формулювання результатів рефлексії. Таких результатів може бути виявлено кілька видів:

-          предметна продуктивна діяльність – ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на запитання тощо;

-          способи, які використовувались чи створювались в ході діяльності;

-          гіпотези щодо майбутньої діяльності.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлесії в навчанні, є різноманітність її

форм  і прийомів, їх відповідність віковим та іншим особливостям дітей. Рефлексія не повинна бути лише вербальною – це можуть бути малюнки, схеми, графіки тощо.

            Рефлексія тісно пов”язана з іншою важливою дією – постановкою мети. Формування учнем мети свого навчання передбачає її досягнення і наступну рефлексію – усвідомлення способів досягнення поставленої мети. В цьому випадку рефлексія не лише підсумок, а й старт для нової освітньої діяльності і її нової мети.

            Можлива рефлексія стосовно самої рефлексії, спрямована на вдосконалення процесу самопізнання.

            Очевидно, що ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання і можливість переконання, що учні їх досягли.

            Так, наприклад, на стадії підсумкового етапу уроку:

            1. установлення фактів (що відбулося?)

            2. аналіз причин (чому це відбулося?)

            3. планування дій (що нам робити далі?)

Технологія проведення рефлексії підсумкового етапу

            На першій стадії:

Ø  використовуйте відкриті запитаня як? чому? що?

Ø  виражайте почуття

Ø  наполягайте на описовому, а не оціночному характері коментарів

Ø  говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблено

На другій стадії:

Ø  запитуйте про причини: чому? як? хто?

Ø  вникніть у відповідь. Чому цього немає? Що було б, якщо?

Ø  шукайте альтернативні теорії. Чи є інша можливість?

Ø  підберіть інші приклади. Де ще відбувалося щось подібне?

Ø  наведіть думки незалежних експертів.

На третій стадії:

Ø  домагайтеся, щоб учні взяли на себе зобов”язання щодо подальших дій.

Мозковий штурм  — популярний метод висування творчих ідей у процесі розв'язування наукової чи технічної проблеми, сеанси якого стимулюють творче мислення.

Метод "М.Ш." полягає у вирішенні проблеми та виробленні певної ідеї за обмежений час (10-15 хвилин).
Обрати керівників груп шляхом проведення бліцтурніру (5-6 запитань із теми уроку), решта учасників формується за вибором учнів. 5-6 осіб (оптимальна кількість дітей у групах) розміщуються навколо стола. Лідер групи отримує та оголошує тему для обговорення та пропонує протягом хвилини по черзі висловити свої думки. Секретар фіксує ідеї. Головне - кількість ідей. Кількість породжує якість. Мають право на існування й абсурдні, на перший погляд, думки. Не допускати критики. Можливе запозичення чужих ідей з метою їх удосконалення. Важливо у процесі обговорення довести правильність своєї думки, а також бажано дійти спільного висновку. Ідеї груп записуються на дошці. У процесі обговорення обґрунтовується остаточний вибір.
Вид роботи активізує інтелектуальні здібності дітей, розвиває фантазію, виробляє вміння толерантно ставитись до чужих думок. Ця діяльність потребує певної підготовки класу, ознайомлення учнів із правилами «мозкового штурму».

 Поняття технологій ситуативного моделювання
"Дітей треба вчити не граючи, а серйозно, з почуттям відповідальності. Учитель має так добре і мистецьки виконувати роль, щоб діти забули про свою погребу в грі", - говорив відомий педагог Ш. Амонашвілі.
Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу шляхом залучення дітей до гри. Завдання педагога під час застосування ігор у навчанні полягає н підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті.
Ігрова модель навчання покликана реалізувати, крім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю прояву емоцій, надання дитині можливості самовизначення, розвитку творчої уяви, вільного висловлювання своєї думки.
За ігровою моделлю учасники навчального процесу перебувають у нетрадиційних умовах. Учні самі обирають собі ролі, створюють проблемні ситуації, шукають шляхи їх розв'язання, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення.
Учитель в ігровій моделі є інструктором (ознайомлює з правилами гри, консультує), суддею (коригує та дає поради стосовно розподілу ролей), тренером (надає підказки з метою пожвавлення гри), головуючим, ведучим (організатором обговорення).

Етапи моделюючої гри

1. Ознайомлення учнів з темою, а також з правилами гри, загальний огляд перебігу. 
2. Підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми). 
3. Основна частина- проведення гри. 
4. Обговорення. Дуже важливо під час використання ігрової моделі давати учням інструктивні поради:
чітко дотримуйтеся своєї ролі;
намагайтеся уважно слухати партнерів і вчителя;
не коментуйте діяльності інших;
ставтеся до своєї ролі, як до реальної життєвої ситуації;
вийдіть із ролі після завершення сценки;
беріть участь в аналізі рольової ситуації.
До технологій ситуативного моделювання належать такі інтерактивні технології, як: імітація, рольова гра, драматизація.
Варто зауважити, що в західній дидактиці поступово відмовляються від терміна "гра", що асоціюється з розвагами, а вживають терміни "симуляція", "імітація" тощо.

Етапи імітаційної гри

1. Обрати тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні.
2.Спланувати сценарій симуляціі, розподіл ролей, участь у грі всього класу.
3. Надання учням інформації,чіткі інструкції, зробити короткий вступ.
4.Виконання своїх ролей.
5.Запитання для підбиття підсумків.

Поняття технологій опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важдивим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців, дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку аакритичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюванної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи . Певна кількість науковців вважає дискусію різновидом ігрових форм занять, співробітництва, коли з обговорюваної проблеми ініціативно висловлюються всі учасники спільної діяльності.

Умови ефективного проведення дискусії

1.проведення дискучії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання(тобто такого, яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні)
2.не слід ставити запитання на зразок:хто правий, а хто-ні в тому чи іншому питанні.
3.у центрі має бути ймовірний перебіг(що було можливим за тим чи іншим збігом обставин?Що могло б відбуватись,якбі…?)Чи були альтернативні можливості,дії?
4.усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;
5. учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;
6. усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обгрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?, Як ті мислів, коли дійшов такого висновку?»;
7. дискусія може закінчуватися як консенсусом(прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

Розвивальні можливості методу «Портфоліо»

Портфоліо - це спосіб фіксування, накопичення, оцінки і самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу.
Мета портфоліо: накопичення досягнень, відслідковування професійного прогресу, представлення діяльності і професійного розвитку за окремий проміжок часу.
Завдання: проаналізувати і узагальнити свою роботу; відобразити динаміку свого професійного росту; представити досвід своєї роботи найбільш повно і ефективно.
Функції портфоліо: діагностична - фіксує зміни за певний проміжок часу; змістовна - розкриває спектр виконуваних робіт; розвиваюча - забезпечує безперервний процес освіти і самоосвіти; мотиваційна - відзначає результати діяльності; рейтингова - дозволяє виявити кількісні і якісні індивідуальні досягнення.
Практичне значення портфоліо: атестація в майбутньому; систематизація діяльності власника портфоліо; фактор, який стимулює професійний розвиток.

 Умови організації роботи над проектом

1. Професіоналізм учителя, знання ним особливостей проектної методики, усвідомлення широких можливостей розвитку учнів у процесі проектної діяльності.
2. Навчання учнів та оволодіння ними технологією проектної діяльності ( уміння визначати мету, завдання, бачити предмет дослідження, планувати власну діяльність і діяльність своїх товаришів).
3. Прагнення учнів брати участь у роботі над проектом; певний рівень володіння знаннями з біології та загальнонавчальними, інтелектуальними вміннями.
4. Започаткувавщи спільну роботу варто доводити її до кінця, поетапно узгоджуючи проміжні результати дослідження з учителем.
5. Наявність інформації про хід реалізації проекту.

Етапи роботи над проектом (алгоритм)

I етап
Вибір напряму і формування назви проекту: узагальнена назва проблеми, визначення кола питань; виділення загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.
Визначають напрям і формують назву проекту всі члени колективу — і педагоги, й учні.II етап
Розділи проекту.
1. Актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей).
2. Мета і завдання проекту:
а) довготривалі:
* створення чогось нового (за структурою, підходами, концепцією навчально-виховного процесу);
* нові технології, методики;
* можлива розробка дослідження за проектом;
* визначення очікуваних результатів;
* планування «продукту» в результаті виконання програми (посібника, сценарію, технології, плану, нової програми);
б) короткотривалі — визначення конкретної мети, завдань на певний період.
3. Визначення етапів реалізації проекту:
а) зазначаються терміни початку і закінчення проекту;
б) закінчення проекту визначається етапністю його реалізації;
в) зазначаються часові інтервали кожного етапу: запису проекту, І етапу, II етапу тощо.
4. Механізм реалізації проекту.
Пояснення: «Як? Яким чином? За допомогою яких засобів буде реалізовано проект?» Плани апробації конкретних справ, акцій, заходів згідно з визначеними етапами.
5. Обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту:
а) хто відповідає за проект?
б) хто і за що відповідає всередині проекту?
в) хто допомагає в реалізації проекту?
6. Очікувані результати: які конкретні результати очікуєте одержати на кожному етапі і після завершення проекту?
7. Оцінка й самооцінка проекту: коли та з якою періодичністю буде оцінюватися виконання проекту (один, два, три, чотири рази на рік); хто візьме участь в оцінюванні — самі учасники, експерти, управлінські структури; які форми контролю (самоконтролю) й оцінювання (самооцінювання); у якій формі буде подано інформацію про хід проекту (звіт, конкретні матеріали, сценарії, розробки, нові проекти тощо)?
8. Бюджет, ресурсне забезпечення (приблизний бюджет, ураховуючи всі види витрат, необхідних для успішної реалізації проекту).III етап
Презентація.

Може бути представлена:
• у вигляді постера (плаката), на якому автори в оригінальній формі подають добірки матеріалів;
• у формі щоденника, буклета, міні-підручника;
• як усна презентація, що поєднується з оформленням постера.
IV етап
Цей етап охоплює дискусії, обговорення результатів проекту після його захисту, поради та коментарі вчителя, груповий аналіз роботи та самоконтроль учасників.

Вимоги до використання методу проектів

Основними вимогами до використання методу проектів є: наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), розв'язання якої потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку; практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів; структурування змістової частини проекту (із зазначенням поетапних результатів); використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження; обговорення способів оформлення кінцевих результатів (презентації, захисту, творчих звітів); збір, систематизація та аналіз отриманих даних; підбиття підсумків, оформлення результатів, їх презентація; висновки, висунення нових проблем дослідження.

 Постановка ключового питання у методів проектів

Робота починається з постановки проблеми, так званого ключового питання, яке становить суть проекту. Його формулює вчитель. Ключове питання, маючи всеосяжний, стимулюючий характер, розкриває сутність літератури, пов´язує її з іншими дисциплінами, з життям.
 Після цього учитель ставить перед учнями завдання щодо матеріального вираження майбутніх створених ними проектів (відеофільм, бортжурнал “подорожей”, альбом, газета, альманах, низка заходів, репортажів, веб-сторінка тощо). Найбільш реальною, прийнятною формою проекту є учнівський твір (як письмовий, так і усний).
Ключове питання проекту через свою глобальність, абстрактність може видатись учням недоступним. Виникає потреба конкретизації, уточнюючих питань, які називаються тематичними. Ці питання, ретельно розроблені вчителем заздалегідь, вказують механізми розкриття ключового питання. Вони не мають однозначної “правильної” відповіді, а покликані активізувати учнів до роздумів, досліджень, пошуку, дискусії. Саме тому ретельна, детальна розробка тематичних питань – складний, базовий етап підготовки вчителя до уроку, запорука активності роботи учнів на уроці, цікавості цієї роботи.

Прийоми активного слухання

1. з’ясування

2. перефразування

3. резюміровання